Жизнь на земле у нас у всех такая разная,
Кому-то ветер раздувает паруса,
Другим ломает сон гримаса безобразная,
И не кончается дней черных полоса.
Одних несет река богатства и почета,
Плывут,себя князьями жизни ощущая,
Других богатство-дней осенних позолота,
И манит их небес косынка голубая.
Одни живут себя богами ощущая,
Беря от жизни этой все что только можно,
Живут другие под грехами задыхаясь,
От ощущения замены правды ложью.
И лишь конец у всех один-обьятья смерти,
И там за гранью жизни-Божий суд,
Не миновать того судилища,поверьте,
Там по делам всем воздаяние дадут.
Лишь в этой жизни предлагает Бог спасенье,
И не за деньги,а по вере,просто даром,
Не заменить его-почетом,положеньем,
Оно-Христа бесценной крови покрывало.
Пока не поздно человек,пред Ним покайся,
Прими всем сердцем драгоценный Его дар,
И в горделивом:"Нет"молю не замыкайся,
А вдруг чрез час получишь в серде ты удар?
Александр Борисов,
Заречный Пензенская обл.Россия
Вся моя жизнь есть непрестанная борьба,
С лукавством сердца и с телесной ленью,
С холеной гордостью,что ходит за мной тенью,
И с равнодушьем у раскрытого окна
Вся моя жизнь-печальные стихи,
Корявые,бессмысленные строчки,
И точки ..............
Прочитано 1901 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
